Постраждалі за Христа - репресоване священство Чернігівщини

Багато хто з наших парафіян ще  не за чутками знає, що таке – репресії початку 20 століття та голодомор 30-тих років. За часів комуністичного режиму нищили не тільки пам'ятки церковної архітектури, твори мистецтва, бібліотеки, архіви, храми й монастирі, але фізично знищували носіїв Слова Божого - священиків та чернецтво.

Подібного цілеспрямованого вбивства духовенства, яке здійснювала комуністична влада у 20-30-х роках ХХ ст., історія людства ще не знала. У Росії ця політика більшовицького режиму на чолі з В. Ульяновим (Леніним) щодо церкви та духовенства почала втілюватися відразу після жовтневого перевороту 1917 р. В Україні, після збройної поразки УНР, цілеспрямоване переслідування духовенства почалося з 1921 р. і пізніше набрало особливо жорстокого характеру.

Репресоване священство Чернігівщини

Перед революцією 1917 р. духовенство Чернігівщини налічувало понад 4700 осіб. А коли взяти до уваги середню чисельність тогочасної родини - 6-7 осіб, то вийде, що в губернії до православного духовенства як певного суспільного стану належало 28-32,5 тис. осіб. Напередодні Великої Вітчизняної війни на Чернігівщині залишилось близько 90 священнослужителів.

У ті ж роки було репресовано, заслано, звинувачено й розтоптано і переважну більшість православних священиків, не кажучи вже про вищих ієрархів Руської церкви, з кількох десятків яких на кінець 1939 р. на волі лишилося лише четверо на всю Україну - решта була репресована засфальсифікованими стандартними звинуваченнями...

Мабуть, жоден інший прошарок суспільства не зазнав таких страшних, нищівних втрат, як духовенство, яке просто-таки вирізали під корінь. Повної статистики сталінського терору проти церковнослужителів в Україні поки що не існує - документи розпорошені по різних архівах, факти доводиться збирати буквально по крихтах.

Ось одна з таких справ

Улітку 1957 р., в перші ж місяці короткочасної хрущовської "відлиги", до Чернігівської обласної прокуратури надійшла скарга від громадянки М. Р. Ткаченко з проханням переглянути справу її чоловіка. За кілька місяців вона - мабуть, одна з перших в області - одержала відповідь прокуратури: "Гр. Ткаченко Меланії Родіонівні, м. Ніжин Чернігівської області. Повідомляємо, що Ваша скарга про перегляд справи чоловіка Ткаченка Степана Дмитровича задоволена. Постановою президії Чернігівського обласного суду від ЗО квітня 1958 р. за протестом облпрокурора рішення щодо справи відмінено, і Ткаченко С. Д. реабілітований".

Це ледь не перша реабілітація православного священика в усій Чернігівщині. Тож ми й вирішили перегорнути сторінки його справи, аби довідатися: чим завинив перед народом служитель релігійного культу? Скупі архівні рядки подаємо зі збереженням стилю документів: "31 березня 1938 р. рішенням трійки при Чернігівському обласному управлінні НКВС засуджений до вищої міри кримінального покарання - розстрілу - з конфіскацією всього майна Ткаченко Степан митрович, 1889 р. народження, уродженець с. Мартинівці Бахмацького повіту Чернігівської області, українець, громадянин СРСР, до 1932 р. - служитель релігійного культу, проживав у м. Ніжині, працював сторожем підсобного господарства дитячого будинку. Ткаченко визнаний винним у тому, що він перебував учасником антирадянського контрреволюційного угруповання, яке складалося із церковників та ставило своєю метою повалення радянської влади збройним шляхом. Судячи з матеріалів справи, гр. Ткаченко на попередньому слідстві себе винним не визнавав. Як докази його провини до справи долучено копію протоколу допиту звинуваченого по іншій справі гр. Давидова М.Ф.

Д. Табачник, В. Ткаченко